Cайт является помещением библиотеки. Все тексты в библиотеке предназначены для ознакомительного чтения.

Копирование, сохранение на жестком диске или иной способ сохранения произведений осуществляются пользователями на свой риск.

Карта сайта

Все книги

Случайная

Разделы

Авторы

Новинки

Подборки

По оценкам

По популярности

По авторам

Рейтинг@Mail.ru

Flag Counter

Поэзия и песни
Автора нет или неизвестен
Веснянки

 I
 Зійшли сніги, шумить вода,
 Весною повіва;
 Земля квіточки викида,
 Буяє травка молода;
 Все мертве ожива.
 
 Веселе сонечко блистить,
 Проміння щердо ллє;
 Гайок привітно шелестить,
 Неначе кличе пригостить;
 Струмочок виграє.
 
 Сіяють злотом небеса,
 Витьохкують пташки...
 А груди думонька стиса:
 Ховає зверхня ця краса
 Смердючі болячки.
 
 
 II
 
 Знову, ластівочко-серце,
 Ти вернулась, знов звила
 В нас під хатою кубельце...
 Заспівай же, де була?
 
 Розкажи: чи й там, як тута,
 Пекло скрізь — ні верть, ні круть:
 Люди носять рабські пута,
 У чужій кормизі мруть?
 
 Світлі поклики колишні
 До братерства та рідні,
 Мов ті дріб\'язки залишні,
 Затопталися в багні?
 
 Крук недолі над всім кружить,
 А соборйще панів,
 Знавіснівши, гірко тужить,
 Що, бач, мало кайданів?
 
 Розкажи: чи й там, як тута,
 Замість праці все слова;
 Люд бездольний в пітьмі плута,
 На наймитів упова?
 
 
 III
 
 Сумно заспівала
 Ластівочка люба
 На питання ті:
 
 —Скільки світа знала,
 Скрізь панує згуба,
 Люд — узаперті.
 
 Мість 1 любові — злоба;
 Брат піднявсь на брата,
 Душить за шматок,
 
 Та ніде пригноба
 Не справляє свята,
 Як-от ваш куток!
 
 Ніде розбратання
 Посеред громади
 Не було, як тут.
 
 Ниці2 почування,
 Продажність та зради
 Не кули більш пут.
 
 Нi в якій країні
 Брак самопошани
 Так людей не жер,
 
 Як у вас донині...
 Бийте, рвіть кайдани,
 Доки дух не вмер! —
 
 З отим словом втіхи
 Пісенька зніміла,
 В небі віддалась.
 
 У блакить з-під стріхи
 Ластівочка мила
 Пурхнула-знялась.
 
 
 IV
 
 
 Правду мовила пташина;
 Чи на добре ж, чи дарма?
 Перед нами — домовина,
 Сором вічного ярма.
 
 Промінь згас над рідним краєм;
 А ми, скільки кожен зміг,
 У провалля себе пхаєм,
 Грунт пускаємо з-під ніг.
 
 Та не пізно: є поправа,
 Певен я — минеться все;
 Ще заблисне наша слава,
 Праця вгору піднесе.
 
 Тільки треба сил та труду,
 Щоб не згинути цілком,
 Не стогнать до віку-суду
 Під вельможним канчуком.
 
 
 V
 
 
 Годі ж нудитись, складаючи руки;
 Кличе робітників рідна земля...
 Віра, впотужнена словом науки,
 Хай нас міцніш окриля!
 
 Більше уваги до власного горя,
 Більше любові до люду свого!
 Близько — загибель... зника наша зоря...
 Чого ж нам ждати, чого?
 
 VI
 
 
 Розцвітайся ти, веснонько красна,
 Духом творчості все онови;
 У нарузі країна нещасна...
 З муки-смерті її відживи!
 
 Розворуш наші груди холодні,
 Запали в них притухлий огонь,
 Щоб рятунок знайшли ми з безодні,
 Не стояли в борні осторонь!
 
 Одігнала надовго ти хвижі,
 Розбудила надії та сни.
 Баглаї 3 — ці воріженьки хижі,
 Так послизнуть нехай і вони!
 
 Розцвітайся та нас із могили
 До живого життя підведи,
 Щоб ми очі на себе розкрили;
 Світлі думи в душі відроди!
 
 

Число просмотров текста: 2418; в день: 0.61

Средняя оценка: Никак
Голосовало: 4 человек

Оцените этот текст:

Разработка: © Творческая группа "Экватор", 2011-2014

Версия системы: 1.0

Связаться с разработчиками: libbabr@gmail.com

1